Над російським проектом «Північний потік-2» нависли вже нові американські санкції, які можуть остаточно поховати путінський трубопровід. Трубі, як то кажуть, труба. Інша справа, що так чи інакше за цей газопровід росіяни та німці готові боротися до останньої укладеної на дно морське труби. І тут вже питання навіть далеко не в економіці.

Те, що цей проект економічно сумнівний, було зрозуміло з самого початку, як і фальшивість російсько-німецької тези про його виключно економічний характер. Зараз, до речі, США чітко використовують наш український аргумент, який «чомусь» не розуміють у Берліні.

«Досить годувати звіра», – так образно заявив посол США Р. Гренел в інтерв’ю німецькій газеті Handelsblatt. Він мав на увазі, що Росія використовує отримані з європейського ринку гроші за свій газ на «дестабілізуючу зовнішню політику». Це те, про що з нашого боку протягом 6 років з часу російського вторгнення в Україну говориться нашим європейським гібридним друзям – передусім, німецьким та французьким. Це розуміють у Варшаві чи Бухаресті, але не в Берліні чи Відні, чиї федеральні канцлери так полюбляють підробіток в російських енергетичних компаніях.

Зараз американці вже не тільки словом, але й діями намагаються вкотре дохідливо пояснити Берліну суть речей. Отже, мова йде швидше про те, хто кому покаже «кузькіну мать». Чи російсько-німецький альянс американцям, чи, навпаки, американці новому російсько-німецькому «пакту Меркель-Путіна». Мета США – перервати небезпечну для Європи еволюцію, коли ЄС дедалі більше трансформується в Німецький Союз, де провідну роль відіграє Німеччина, посилена стратегічним тандемом з Росією з усіма витікаючими з цього наслідками для решти ЄС і країн-сусідів. ЄС розпочинався з вугілля і сталі і був спрямований на об’єднання Європи, німецько-російський альянс постав на нафті та газі і спрямований як на розкол трансатлантичної єдності Європи та Північної Америки, так і, власне, самої Європи зсередини.

Тому принципово важливо не допустити реалізації цього проекту. У США це розуміють. Мова може йти про можливість введення додаткових санкцій, які стосуватимуться тепер вже не тільки компаній-підрядників, як це блискуче спрацювало у грудні 2019 року і перервало реалізацію проекту. Такого роду проект – це не просто труба між двома берегами Балтики. Це трубопровідна система, що працює під надвисоким тиском, яка потребує періодичного виконання регламентних робіт і не тільки на підводній частині, але всієї системи від Ямалу до австрійського Баумгартена. Цим займатиметься низка компаній, чиє обладнання змонтовано на трубі. А як відомо, російського у цьому російському проекті кіт наплакав – десь 1/10. Усе решта – обладнання та софт в основному європейських компаній. Отже, згідно новому санкційному законопроекту, їхній менеджмент та власники потраплять під санкції.

Санкційний підхід США носить дуже персоніфікований характер. Саме тому швейцарська Allseas Group, яка працювала над глибоководною укладкою труб «Північного потоку-2», миттєво накивала п’ятами, як тільки стало відомо, що американські санкції проти компаній-підрядників запрацювали. Судна її технічного флоту чкурнули з зони укладення труб поблизу о-ва Борнхольм. Так само буде і з компаніями, які обслуговують газопровід, наприклад, роблять внутрішньотрубну діагностику та очистку внутрішньої порожнини трубопроводу. Це, звичайно, не такі гіганти, як Allseas Group. Це маловідомі спеціалізовані компанії, але без їхнього обладнання та софту газопровідна система не працюватиме. Наприклад, без телеметрії, якою має користуватись диспетчерський центр для управління роботою газопроводу, а вона має надходити по спеціально створеній волоконно-оптичній лінії зв’язку. «Газпром» тут самостійно ні на що не здатний.

Якщо навіть відбудеться ігнорування цих санкцій з боку Росії та Німеччини, що не важко передбачити, США можуть вдатися до «вищої міри» – санкцій проти «Газпрому», його менеджменту та власників пакетів акцій, а також компаній, що купуватимуть російський газ, який надходитиме по «Північному потоку-2». Це серйозніші санкції, які вже матимуть наслідки для більш широкого кола шанувальників російського газу. Вся ця ситуація може призвести до того, що трубопровід буде збудований, проте не буде використовуватися – ніхто не захоче брати з нього газ, щоб не потрапити під американські санкції.

Звісно, є ще варіанти. Польська сторона, наприклад, могла би вдатися до дій, пов’язаних з арештом судна-трубоукладника «Академик Черский» і баржі «Фортуна», оскільки вони були на балансі «Газпрому», задля стягнення з «Газпрому» $1,5 млрд, які той відмовляється платити за рішенням Стокгольмського арбітражу на користь польської нафтогазової компанії PGNiG. «Газпром», як і у випадку з «Нафтогазом», зайняв таку саму позицію відмови від сплати цих $1,5 млрд і польська сторона буде діяти таким же чином, як і «Нафтогаз». Себто, не хочете платити – змусимо: стягнемо за рахунок інших активів, які будуть арештовані за відповідним зверненням польського позивача.

З урахуванням того, що «Академик Черский» донедавна був безпосередньо на балансі «Газпрому», в принципі, було б адекватним кроком накласти відповідну процедуру пред’явлення претензій через використання німецьких судових інстанцій, оскільки судно перебуває в порту на острові Рюген в німецькій юрисдикції. Те, що судно швиденько переписали на іншого власника – Самарський теплоенергетичний майновий фонд, власником якого є одна з афілійованих компаній «Газпрому», може стати проблемою для польських претензій – змарнували вони час, але не стане перешкодою для американських санкцій. Якраз ініціатори санкційного законопроекту передбачали такий очікуваний маневр і заклали відповідну норму. Тому зміна власника не врятує «Газпром» від санкцій.

Ще одна проблема – це, власне, траса прокладки газопроводу, яка перетинає зону, де захоронені хімічні боєприпаси часів Другої світової. І хоча, за твердженнями «Газпрому», все там, мовляв, розвідано і відомо, що де лежить і як це оминути, тим не менше ризики зберігаються. Декілька разів за останні 20 років європейські дослідники, які продовжують відкривати старі архіви, не раз зазначали у своїх висновках, що якраз в цій зоні, південніше Борнхольма, не варто вести будь-яку економічну діяльність, оскільки так чи інакше ті карти скидання і захоронення боєприпасів, які вдалося віднайти, не завжди відповідають тому, як насправді є. Не завжди точне слідування капітанів суден, що виконували спеціальне завдання по захороненню хімічних боєприпасів вказаним точкам скидання, погодні умови під час операції, морські течії призвели до того, що вони розкидані на значно більшій території, ніж це картографовано. Якраз цим і пояснюється, чому укладення труби у цій зоні може вестись тільки судном, що має динамічну систему позиціонування, і чому не можна використовувати якорі – якір може впасти на дно, де, гіпотетично, може бути боєприпас.

Не виключаю, що в екстремальній ситуації, якщо Росія все ігноруватиме і намагатиметься будь що поновити будівництво і завершити укладання труби, можуть і мають бути більш жорсткі дії з боку США та НАТО. Наприклад по тому, щоб були дотримані відповідні заходи задля запобігання хімічному отруєнню західного сектору Балтики. Ну і данський регулятор братиме це до уваги. Але, все ж таки, враховуючи впертість росіян і їх готовність діяти будь-яким способом, це не обмежиться вербальною реакцією з боку США. Тим більше, що за наявною інформацією, Росія хоче оснастити трасу обох потоків новітньою системою гідроакустичної розвідки «Дельта-МГА», що пройшла випробування у Чорному морі. А це вже зовсім інша історія – гібридного використання цивільної інфраструктури у військових цілях.

Источник: www.segodnya.ua

Оставить комментарий

Пожалуйста, авторизуйтесь чтобы добавить комментарий.
  Подписаться  
Уведомление о